«Бо поки одні будуть тішитися підлою надією, що випливуть наверх, в інших буде жити страх. Буде ховатися, таїтися, щоб коли-небудь узяти гору…» Слова Горбатюка: «Розпустили народ! Демократію розвели! Досвідчених працівників ганьбите. Чекайте! Допече—покличете!» — звучать як лейтмотив у виступах і вчинках сьогоднішніх ворогів перебудови.

Зіставлення різних часових вимірів знаходимо і в творі Василя Бикова, що розпочав, можна сказати, новий період у творчості письменника — повісті «Знак біди», якій теж довелося пройти через численні перепони, що їх охоче організовували білялітературні діячі (через те особливо хочеться наголосити, що автора за цей твір було удостоєно високого звання лауреата Ленінської премії). Уперше в творчості Бикова воєнні події були широко поєднані з подіями попередніх років. І чи не вперше в нашій вітчизняній літературі Биков дослідив деякі суттєві взаємозв’язки, конкретну залежність реалій воєнного часу від подій не лише 1937 року (про це відверто було сказано в «Живих і мертвих» К. Симонова), а й від подій більш давніх — перших кроків встановлення Радянської влади, адміністративно-вольових заходів колективізації.

З появою повісті «Знак біди» і всіх наступних стає очевидною визначальна ознака биковських творів, коригується їхнє літературознавче трактування. На жаль, мусимо визнати, що досі, відносячи Бикова тільки до воєнних письменників, ми помилялися, бо надто звужено розуміли ідейно-тематичний діапазон його творчості. Так, він настійливо писав про війну, але при цьому керувався не тільки бажанням сказати про неї всю правду, але й надзавданням, суть якого можна визначити змістовним поняттям гуманізм. Нові твори письменника висвічують, увиразнюють гуманістичний пафос усього, що вийшло з-під його пера. Бо все писалося ним в ім’я людини, проти якої скерована була нелюдська, звіряча сила фашизму. У пізніших творах під захист свого слова письменник бере тих же героїв, але бореться за їхнє право на існування з іншим жахливим явищем — порядками і законами, запровадженими Сталіним, сталінізмом як системою. Василь Биков сміливо вніс у мистецтво цю паралель — Гітлер і Сталін, не в прямому, звичайно, вираженні, а через філософський підтекст.

Биков настійливо висвітлює нові аспекти гуманізму. Згадаємо, для прикладу, широковідому його повість «Сотников». Деякі літературознавці ще й досі сперечаються, чи зрадником намалював свого героя Рибака автор, і побутує поширене твердження, що Рибак таки зрадник. Василь Биков не втручається в дискусії, істина ж розкривається лише при ознайомленні з усім його творчим доробком.

У повісті «Кар’єр» образ Володі Кислицина так шокував критиків, що відносно авторського виправдання героя вони й досі не виказали відверто своєї думки. Услід за автором ми, читачі, жахаємося тих нелюдських тортур, яких довелося зазнати молодому хлопчині. Усім тим, хто вихований на категорично-принциповому, автоматичному «так» або «ні», нелегко сприйняти несподіване рішення автора. Але, зважуючи обставини і розумом, і серцем, не можна не погодитися із старим залізничником, устами якого Биков висловлює своє ставлення до образу Кислицина. Причому цей залізничник був у самісінькій гущі подій, саме він здійснив найбільше сміливих учинків, був справжнім героєм, і в той же час перед лицем смерті, яку приймають усі члени підпілля, він залишився щиросердним до бідного змордованого хлопця, який видав їх, не маючи сил знести катування, щиросердним, врівноваженим, по-народному мудрим, усерозуміючим і добрим, а найкраще могло б його охарактеризувати одне слово — людяним.

У останніх творах Бикова пошуки загальноінтернаціональних ознак гуманізму активно поєднуються з дослідженням власне білоруських його підвалин.

Мистецькі знахідки письменника в створенні національного характеру стають справжнім відкриттям. Саме так сприймаються образи Сущені, Федора Ровби. У них — втілення народного ідеалу, народної душі, кришталево чистого сумління, що формувалося протягом століть.

Чимало особистого чи, точніше, родинного досвіду закладено в сюжети повістей «У тумані» «Облава» Так, в «Облаві» знаходимо елементи біографії батька письменника, головні герої носять імена його матері і діда.

Розповідь про долю кожного з героїв цих повістей — своєрідний екскурс у минулі 20-і, 30-і роки. Художньо ущільнена словесна тканина творів, однак, дає колосальний простір для думок. Це спрацьовує таким чином, що невеликі за обсягом повісті сприймаються як повнокровні романи.

Композиція повістей нагадує Дантові пекельні кола. І в той же час відчувається в них народна основа: замкнені кола біди, з яких немає виходу, які весь час звужуються, меншають, як саме життя, що неминуче обривається… «Куди іти?» — ось питання, що стоїть перед героями названих повістей, і звучить воно як гамлетівське «Бути чи не бути?»

У повісті «У тумані» троє основних героїв Сущеня, Войцик, Буров — самостійні, цікаві, повнокровні і різні характери. Як сам Бог правди в трьох іпостасях. Усім ходом розвитку подій, як в одній повісті, так і в другій, автор намагається з’ясувати, що ж найважливіше, що є вирішальним у житті: класові принципи, обставини, боротьба, людина? У повісті «У тумані» чіткої відповіді, здається, не можна знайти, бо все переплуталося, все мов у тумані, і на постріл Сущені хтось може зреагувати нерозважливо, от, мовляв, який він нерозумний. У повісті «Облава», найтрагічнішому творі В. Бикова, за долею героя вбачаємо долю цілого народу й ідея гуманізму, право людей на життя тут незаперечні. І для Сущені, і для Федора Ровби війна, боротьба не змогли стати ні їхньою професією, ні сутністю їхніх характерів. Увесь розвиток сюжету скерований на те, щоб висвітлити їхню людську прив’язаність до норм трудового життя, вони замішані на етиці мирного, спокійного, розважливого людинолюбства.

На типові обставини письменник накладає тонкий, точно продуманий, завжди індивідуалізований психологічний малюнок. Биков у своїх творах продумує все до найменших деталей. Психологізації героїв допомагають діалоги, услід за прямою мовою автор обов’язково простежує поведінку, вчинки героїв. Життя героїв, їх побут письменник зображує, відтворюючи предметне реалістичне оточення. Причому кожна конкретна реалія знов-таки використовується невипадково, бо призначена для поглиблення психологічного малюнка. Так, у повісті «У тумані» символи сімейного тепла контрастують із жорстокими обставинами воєнної дійсності. А як чудово виписаний хлопчик у цій повісті! Небагато в нашому красному письменстві знайдемо творів, у яких би образ дитини був засобом психологізації героя. Тут образ дитини — своєрідна призма, через яку розкривається атмосфера сім’ї, образ, характер батька. У той же час присутність дитини у творі поглиблює трагізм усього, що відбувається. Бо в тумані не тільки сучасне, але й прийдешнє, майбутнє самого Гришечки, ім’я якого, очевидно, невипадково повторює ім’я шолоховського Мелехова. А коли звернемо належну увагу ще й на таку деталь, що Анеля, жінка Сущені, увійшла до хати «уповільнено, ніби з ношею», то зрозуміємо, що під жорстокою кривавою зіркою війни може опинитися ще одна, чиста й невинна, поки що ненароджена дитяча душа. Так, зробивши лише кілька штрихів, Василь Биков піднімає напрочуд гірку і болючу тему трагічно! долі дітей, на яких начебто, за словами Сталіна, батьківські провини не повинні були накладати ніяких відбитків. А всупереч цьому розривалися родинні зв’язки, культивувалося недовір’я, озлобленість, спотворювалися людські душі…

Говорячи про зростаючу заглибленість Бикова у сферу національного буття, не можна не відзначити, що письменник дедалі більше уваги приділяє описам природи Білорусії. Фарби, відтінки переважно одного тону, яким позначили життя несправедливість, голод, нестачі, війна. І лише зрідка серед пануючого настрою суму зустрічаємо яскраві фарби.

Проблематика, тематика, ідейна спрямованість «Облави», думається, знайде особливий відгук у читачів України. Бо ця несподівана повість Василя Бикова — про те, що хвилює сьогодні і український народ,— про сумлінного працелюбного селянина, про його любов до рідного краю, яку ми нарешті починаємо визнавати як вияв патріотизму, про те, як гвалтовно відривали споконвічного трудівника від рідної землі, про його гірке вигнання, нездійсненне повернення додому.

Філософська наповненість твору перегукується з центральними проблемами української класики, отож неминуче з’являються виразні асоціації. «Поманило щастям, як маревом»,— читаємо в «Облаві» — і на думці М. Коцюбинський, його «Fata morgana». Болюче питання, що починає з новою силою звучати в устах Ровби: «Хто винуватий у тому? Може, він сам?.. Чи не винуватий ніхто?» — як відлуння франківського «Украденого щастя» І це не випадково. Бо історичні шляхи розвитку українського і білоруського народів спільні, близькі, подібні і перехрещуються не тільки в радощах, але і в болях.

У Білорусії «Облаву» за тональністю, за психологічною наповненістю сприйняли як реквієм над однією з незліченних жертв сталінізму, сприйняли як одну з найвиразніших художніх сторінок безконечного мартиролога рідної землі.

Герой «Облави» гине, а твір закінчується дуже ємкою фразою: «Трясовина споконвіку вміла ховати свої таємниці». Справді-таки, не все ще висвітлено, досліджено, з’ясовано. Як і не все розшифровано в неоднозначних творах білоруського прозаїка Василя Бикова.

    Тетяна Кобржицька

Примітки

1

Противотанкова рушниця.- прим. ред.

2

Головна похідна застава.- прим.ред.

3

Пістолет-кулемет Судаєва.- прим.ред.

4

Винищувальний противотанковий дивізіон.

5

Дивізійний обмінний пункт.

6

Відділ військового забезпечення.

7

Я німецький учитель.

8

Я не нацист. Я сільський учитель.

9

Тульський Токарєва (пістолет).- прим. ред.

10

Винищувальний протитанковий артилерійський полк.

11

Коли нас до вечора не розібють танки, то проскочимо.

12

З оберстом Майєром проскочимо. Він нас примусить, живих чи мертвих.

13

Чому ви не здаєтеся в полон.

14

Ми звичайні, прості солдати. Війну затіяли генерали та фюрер.

15

Отто поглянь сюди! Російська Валькірія!

16

Руки вгору! Устати!

17

Встати!

18

Я швидко!

19

Тихо! Нема води!

20

Я дуже шкодую. Але я маю наказ!

21

Поспішай!

22 Тимчасове партизанське житло; курінь.