один. Позаяк є дві Афродіти, то й Еросів мусить бути двійко. Чи ж не дві богині було? Одна, давніша, – це та що не мала матері, дочка неба, її ми називаємо небесною; друга – молодша, дочка Зевса й Діони, її ми називаємо посполитою. (е) Так само й Ероса, який є помічником цієї другої Афродіти, треба називати посполитим, і це буде слушно, а іншого, відповідно, небесним. Хвалити, звісно, ми повинні всіх богів, але насамперед мусимо визначити, що належить кожному з них. Адже, якщо йдеться про вчинок, то очевидно, що сам собою жодний не може бути ні добрим, ні поганим. (181) Приміром, те що ми робимо зараз – п’ємо, їмо, бесідуємо – саме собою ще не є добрим. Однак залежно від того, як воно буде зроблено, таким і стане. Зроблене гарно й належно, стане прекрасним, зроблене погано таким і буде. Так і з коханням: не будь-який Ерос прекрасний і заслуговує похвали, а лише той, що запалює [в серці] іскру прекрасного кохання.
Ерос Афродіти посполитої справді посполитий і здатний на будь-що. (b) Цим Еросом кохають ниці люди. Таким байдуже, кого кохати, – жінок чи юнаків, вони люблять передусім тіла, а не душі, до того ж, люблять найглупіших, дбаючи лише про те, щоб домогтися свого, а чи це гарно – тим надто не переймаються. Раз їм випаде нагода вчинити гідно, іншого разу – навпаки. Бо така любов походить від богині, яка не лише значно молодша від іншої, (c) а й від народження має в собі і жіноче, і чоловіче начало. Другий є сином Афродіти небесної, яка не має жіночого начала, а лише чоловіче, – не випадково, це любов до юнаків, – вона старша за віком, і їй чужі непогамовні пристрасті. Натхненні цим Еросом, звертаються до чоловічої статі, оскільки люблять те, що від природи має більше сили і розуму. І серед тих, хто кохається в юнаках, можна зауважити чимало таких, кого надихає саме цей Ерос. (d) Бо вони люблять не дітей, а тих, хто вже починає мислити. А розум приходить якраз перед тим, як засівається перший вус. Хто починає любити юнаків у цю пору, готовий буде, – я того певен, – на те, щоб разом прожити все життя. Він не одурить юнака, скориставшись його наївністю, і не покине, насміявшись, аби перебігти до іншого. (е) І взагалі, мав би бути закон, який забороняв би любити хлопчиків, щоб не затрачалося надто багато зусиль на те, що є непевним. Бо ще неясно, що вийде з недолітка, – у розпусту чи чесноту піде розвиток його душі й тіла. Звичайно, достойні люди добровільно встановлюють собі такий закон. Але треба, щоб його дія ширилася на всіх закоханих, і на посполитих теж, – забороняємо ж таким, наскільки можемо, любити вільнонароджених жінок. (182) Це вони зганьбили любов так, що дехто й таке скаже, ніби віддаватися радощам кохання ганебно. Так говорять люди, бо дивляться на таких і бачать невідповідність і недостойність в їхніх діях. А будь-який вчинок, якщо він негарний і негідний, вже напевно вартий осудження.
Узвичаєне законом ставлення до любови в інших державах можна пізнати без зусиль, так просто, аби не сказати однобічно, вони визначені. А що стосується наших і лакедемонських – у них неважко й заплутатись. (b) В Еліді чи в беотійців –де надміру не хизуються мудрістю, звичай, скріплений законом, заохочує віддаватися закоханим, бо це прекрасно. І ніхто, – ні молодий, ні старий, не скаже, що це ганебно; не скаже, мабуть, через те, щоб не завдавати собі труду – переконувати молодих силою слова, цим-бо тут надто не захоплюються. В Іонії, натомість, як і в багатьох інших краях, де живуть варвари, звичай уважає це ганьбою. Також і варвари з їхнім тиранічним правлінням мають це за ганьбу – як, зрештою, захоплення мудрістю і тілесними вправами. (c) Правителям, мабуть, невигідно, щоб у їхніх підданих зароджувалися великі помисли, кріпилась приязнь і виникали міцні зв’язки, а цьому, окрім іншого, сприяє передусім Ерос. Тутешні можновладці вже пережили пов’язаний з Еросом досвід. Бо коли любов Арістоґітона і Гармодія переросла в міцну дружбу, це поклало край правлінню тиранів. (d) Отож, у тих краях, де віддаватися закоханим закон уважає за ганьбу, такий звичай утвердився не інакше, як через малодушність законодавців, корисливість правителів і боягузтво підданих. Але й там, де подібне без жодних застережень вважають прекрасним, це теж від слабкодухости тих, хто встановлює закони. Наші закони набагато кращі, хоч, як я вже говорив, їх нелегко осягнути розумом. Бо, якщо розважити, що краще, мовляв, любити відкрито, ніж ховатися з коханням, – особливо благородних і достойних юнаків, хай навіть і не красенів, і, якщо зважити, що закоханий втішається від загалу якимсь дивним заохоченням і, хоч би що він робив, те й сходить йому з рук; що домогтися любови вважається тут за прекрасне, а залишитися ні з чим у любовних домаганнях – ото ганьба; (е) що закон не лише дозволяє закоханому чинити всілякі дива, аби лиш домогтися свого, щобільше, – схвалює його дії, навіть такі, що хай би насмілився хтось на щось подібне (183) не задля любови, то вже напевне накликав би на себе загальний осуд; (захотів би хтось, дбаючи про багатство, владу чи іншу вигоду, робити те, що виробляють закохані мужі заради своїх обранців, – просив би, вимолював у молитвах, присягався б, лягав на порозі, готовий був би по-рабськи прислужитись будь-якою службою, на яку за інших обставин ніколи не пішов би навіть останній найманець, – такому не дозволили б того, ні друзі, ані вороги, (b) одні – присоромлюючи і настановляючи його, а другі – дорікаючи йому за підлабузництво аж до звинувачення у підлості; коли ж мова про закоханого, то, хоч би що він робив, йому все прощається і дозволяється законом без жодного докору, начебто всі його вчинки бездоганні); якщо, врешті, згадати ще й те найдивовижніше, (а так, принаймні, стверджує більшість), – що боги прощають закоханому, – і тільки йому, – навіть порушення присяги (любовна присяга, мовляв, – взагалі не присяга), і що за тутешнім законом, і боги, і люди розв’язують закоханому руки; (с) якщо зважити на це, то можна дійти висновку, що любити і бути прихильним до закоханих у нашій державі – це щось винятково прекрасне. Але, з іншого боку, якщо батьки наймають для своїх синів наставників, щоб ті не дозволяли юнакам проводити час у бесідах із залицяльниками; якщо ровесники і друзі, зі свого боку, також присоромлюють за такі бесіди, і старші не дорікають їм за те, що вони, мовляв, чинять щось незаконне, то зваживши гарненько на ці обставини, (d) можна дійти й протилежного висновку, що на любовні зв’язки дивляться в нас як на щось ганебне. Однак, гадаю, річ тут в іншому. Не так усе просто. Бо, як я зауважив напочатку, жодний вчинок сам собою не є ні прекрасним, ані поганим. Робиш щось прекрасно, воно й є прекрасне, робиш погано – воно й погане. Непристойно годити негідникові та ще й негідно, прекрасно годити достойникові, обравши для цього відповідний спосіб. (е) Негідником є той розпусний закоханий, що любить те, що мінливе. Хай тільки відквітне тіло, і вже його нема, – спурхнув, забувши, відлітаючи, всі свої слова й обіцянки. А хто любить за гарну вдачу, той залишається вірним на все життя, він-бо поєднав себе з тим, що неминуще. Закон вчить нас добре вивіряти закоханих і одним догоджати, а інших уникати. (184) Одним велить – переслідувати, іншим – утікати. У цій взаємній боротьбі пізнається і один, і другий. Ганебним вважається купитися на гроші або політичну впливовість залицяльника, незалежно чи то через страх перед важкими обставинами, (b) чи то через неспроможність виявити стійкість перед благами, які приносять багатство чи політичні впливи. Все це ненадійне й нетривке, на їх ґрунті ніколи не виросте щира дружба. Отож, знаємо лише один гідний спосіб, щоб догоджати залицяльникам. Щодо останніх, хоч би як по-рабськи упадали б вони біля своїх обранців, якщо це їхнє бажання, то за нашими звичаями ніхто не бачить у цьому нічого принизливого чи ганебного. Так само й юнакам залишається неосоружним єдиний добровільний вид рабства. Це рабство в ім’я чесноти.
Так уже в нас заведено. Якщо хтось хоче служити іншому з надією, щоб завдяки йому стати кращим, збагатившись мудрістю чи іншою чеснотою, то таке добровільне рабство не вважається соромним чи принизливим. Ці два звичаї – любови до юнаків та любови до мудрости і всякої чесноти, – (d) якщо їх поєднати, то вийде, що й справді, коли молоді люди догоджають своїм патронам, то це прекрасно. Якщо обидва – закоханий муж і юнак, погодяться в одному, – перший, що він має всілякими способами чесно прислужитися юнакові, який йому віддається, а другий визнає, що справедливо буде з його боку ні в чому не відмовляти мужеві, який веде його шляхом мудрости і добра, і якщо один справді спроможний допровадити іншого до мудрости й чесноти, а другий потребує настанов і прагне мудрости, тоді тільки, (e) коли вони це визнають, погодившись із таким законом, прекрасно буде віддатися залицяльникові, але ніяк інакше. Коли так, то й обманутися не ганьба, тоді як за інших обставин – обманутися чи ні – все одно ганебно. Якби якийсь юнак був ошуканий і не отримав грошей, заради багатства віддавшись багатому, здавалось, залицяльнику, а той, насправді, виявився бідним, то чи може бути щось ганебніше для такого юнака, (185) адже він все одно вже показав, що заради грошей готовий послужити службу кому завгодно і яку завгодно. І в цьому немає нічого прекрасного. Якщо, з іншого боку, юнак розчарується у своїх сподіваннях – завдяки дружбі з мужем стати кращим, бо той, насправді, поведеться з ним нечестиво, така помилка все одно прекрасна. Вважайте, – юнак вже відкрив себе: заради чесноти, щоб стати кращим, він кожному готовий віддано служити, а хіба може бути щось прекрасніше від такого прагнення. Хоч би там як, а віддаватися заради чесноти завжди прекрасно. Така любов богині небесної, – і небесна і вельми корисна для держави, і для кожного її громадянина. Вона вимагає великого прагнення до чесноти і від самого мужа, і від юнака, якого він любить. (с) Усі інші види любови належать Афродіті посполитій. Ось те,
