Скачать:TXTPDF
У пошуках утраченого часу. Альбертина зникає
самому Русенвілі, про який я так часто згадував і який був видний з кабінета, де пахло ірисами. А я нічого не знав! Взагалі Жільберта перераховувала все, чого я прагнув тоді, гуляючи і не зважуючись повернути голоблі, мріючи побачити, як розступаються й оживають дерева. І вона могла піддатися тому, чого я так гарячково прагнув, якби тільки потрапив зрозуміти те і відшукати, я пізнав смак цього плоду ще в хлоп’яцтві. Ще більше, ніж мені уявлялося, Жільберта була в ту пору в Мезеґлізькій стороні.

І навіть того самого дня, коли я зіткнувся з нею у під’їзді, хоча вона й не була вже мадемуазель д’Оржевіль, відомою Ро-берові з домів розпусти (і, диво та й годі, саме у її майбутнього чоловіка я просив роз’яснень!), я не дуже помилився ні щодо її погляду, ні щодо того, з яких жінок вона була не тільки тоді, а й згодом. «Усе те було давненько, — сказала вона, — я ніколи більше не думала ні про кого, крім Робера, відтоді, як заручилися. І, знаєте, я картаю себе зовсім не за ті дитячі примхи».

Примітки

З усіх томів, які складають «У пошуках утраченого часу», «Альбертина зникає» відомий найменше. Це пояснюється загальною атмосферою книги, атмосферою мороку, де Венеційський епізод ряхтить коштовним блиском під покривалом жалоби і забуття. Історію кохання до Альбертини можна назвати диптихом чи триптихом, оскільки вона викладається в трьох частинах: зародження кохання в пору двох бальбецьких побутів, радощі кохання у <іПолонянці» та його кінець в «Альбертина зникає». Перше видання «Альбертина зникає» посмертне. Воно з’явилося у видавництві «Нувель Ревю франсез» у листопаді 1925 року.

Стор. 34. Манон, опера Жюля Массне на лібретто Анрі Мейлака і Фі-ліппа Жіля, створена у січні 1884 року.

Стор. 143. Рув’є очолював уряд 1905 року; тут ідеться, очевидно, про кризу, викликану промовою Вільгельма II у Танжері.

Стор. 153. Арман дю Ло, маркіз д’Алеманський, був давнім другом Сен-Сімона.

Стор. 188. Максім Детомас (1867—1929), рисувальник і декоратор, ілюстрував Венеційські ескізи Анрі де Реньє.

Стор. 194. Дипломат Моріс Палеолог (1859—1944) був свідком, як начальник шифрувального бюро, на Дрейфусовому процесі.

Анрі Лозе (1850-1915), посол у Відні у 1893—1895 роки, покинув дипломатичну службу в жовтні 1906 року. Отже, він не обіймав посади в Константинополі, якої домагався маркіз де Норпуа.

Стор. 197. Джованні Джолітті (1842—1928), державний діяч, правоцент-ристський ліберал, був головою Ради міністрів у 1892-1893 роках.

Стор. 198. Каміл Барер (1851—1940), французький дипломат, був послом у Римі в 1897—1924 роках.

Еміліо, маркіз Веноста (1829—1914) був міністром закордонних справ у трьох урядах.

Стор. 220. «Гарною Коризандою» звали Діану д’Андоньюс (1554— 1620), яка вийшла за Філіберта де Ґрамона, графа Гріського (1552—1580), а овдовівши, стала коханкою короля Наварського.

Стор. 225. Марієнбад (по-чеському Маріаиські Лазні) — бальнеологічний курорт у Чехії.

ЗМІСТ

Розділ перший

Горе і забуття 5

Розділ другий

Мадемуазель де Форшвіль 124

Розділ третій

?

Поїздка до Венеції 166

Розділ четвертий

Нове обличчя Робера де Сен-JIy 195

Примітки

252

ПРУСТ Марсель

АЛЬБЕРТИНА ЗНИКАЄ.

У ПОШУКАХ УТРАЧЕНОГО ЧАСУ

Роман

Переклад з французької

Відповідальний за випуск О. В. Рябоконь

Підписано до друку 27.08.13. Формат 84×108 ‘/м. Умов. друк. арк. 13,44. Облік.-вид. арк. 14,63. Тираж ЗР00 прим. Замовлення № 3-556.

ПП «Золоті ворота»

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції ДК № 3313 від 12.11.2008 р.

10014, Київ, вул. Бастіонна, 15, кв. 6

Надруковано з готових позитивів у ТОВ «Видавництво Фоліо»

61057, Харків, вул. Римарська, 21А Свідоцтво про реєстрацію ДК № 3194 від 22.05.2008 р.

Марсель ПРУСТ Марсель Прует(і8~і 1022) їй ідаті 111 і і фра111 іузькі і і і письменник, родоначальник сучасної психологічної прози. У романі «Альбертина зникає», опублікованому в 1025 році. М. Пруст спробував проаналізувати механізм любовного почуття. Щойно колишня кохана Марселя, яку він уже розлюбив і спільне життя якою почало його обтяжувати, йде віч нього, як кохання і ревнощі з новою силою спалахують у йот серці.

Роман

Переклад з французької Анатоля Перепаді

КИЇВ «ЗОЛОТІ ВОРОТА»

ББК 84(4ФРА) П85

Текст друкується за виданням: Пруст М. У пошуках утраченого часу: Твори: в 7 т.: т. 6. — К.: ЮНІВЕРС, 2001

Переклад з французької та примітки Анатоля Перепаді

Випущено на замовлення Державного комітету телебачення і радіомовлення України за програмою «Українська книга» 2013 року

Пруст М.

П85 Альбертина зникає. У пошуках утраченого часу: роман / пер. з фр. та примітки А. Перепаді. — К. : Золоті ворота, 2013. — 254 с.

ІБВИ 978-966-2246-31-5.

Марсель Пруст (1871—1922) — видатний французький письменник, родоначальник сучасної психологічної прози.

У романі «Альбертина зникає», опублікованому в 1925 році, М. Пруст спробував проаналізувати механізм любовного почуття. Щойно колишня кохана Марселя, яку він уже розлюбив і спільне життя з якою почало його обтяжувати, йде від нього, як кохання і ревнощі з новою силою спалахують у його серці.
ББК 84(4ФРА)
© О. А. Псрепадя, правонаступник А. Перепаді, переклад українською та примітки, 2013
ISBN 978-966-2246-31-5

Примітки
1 В останню мить (латин.).

2 Ронсар, «Сонети для Гелени», Книга II, ЬХІІІ, в.4.

3 Знову, спочатку (італ.) — муз. спочатку (знак повторення).

4 Любо, (як моря поверхня запіниться, бурями збита, із суходолу дивитись), як інший на хвилі бідус. (Латин.). Тіт Лукрецій Кар. Про природу речей. Переклав Микола Зеров. (Прим. пер.).

5 Сатро і гіо означають у Венеції площі та канали меншої ваги, ніж п’яцца і канале. У Венеції лише площа Сан-Марко має право називатися п’яцца.

6 Calle — вузенька вуличка у Венеції.

7 Чужоземців (італ.)

8 У Венеції пйомбі називалися камери, викладені свинцевими пластинами, вони розміщалися на горищі дожевого палацу і призначалися для політичних в’язнів.

9 О моє сонце (італ.)
Семіта, як пояснює сам автор у «Ґермантській Стороні» І, означає «стежка», а не «семітка», як це думає Жільберта, говорячи про своїх батька-матір. (Прим, перекл.).

10 Семіта, як пояснює сам автор у «Ґермантській Стороні» І, означає «стежка», а не «семітка», як це думає Жільберта, говорячи про своїх батька-матір. (Прим, перекл.).

11 Дипл. Випадок, за якого набирають чинности зобов’язання за союзницькою угодою (латин.).

Скачать:TXTPDF

самому Русенвілі, про який я так часто згадував і який був видний з кабінета, де пахло ірисами. А я нічого не знав! Взагалі Жільберта перераховувала все, чого я прагнув тоді,