той самий чар, що й квіти у вазонах та жардиньєрках її вітальні, біля пломінкого коминка, перед обіпнутою шовком канапою, квіти, що дивилися на віхолу за вікнами? Зрештою я б не вдовольнився, якби нині одягалися, як раніше. Скориставшись із злютованосте частин спогадів, так надійно скріплених нашою пам’яттю, що відкинути щось чи знехтувати годі, я хотів би надвечір чаювати в однієї з цих жінок у салоні, помальованому натемно, як салон пані Сванн (у тому році, яким завершується перша частина цієї оповіді), де листопадовим смерком мерехтіли б червоно-жовті вогні, де б жахтіла кривава заграва, де б палало рожеве і біле полум’я хризантем і де б я знов не зумів розібратися в своїх почуттях, як (це виявилося пізніше) не умів розбиратися постійно. Але тепер, ці хвилини, хоча я й не доп’явся свого, здалися б мені чарівними. Я хотів би, щоб вони повторилися, як мені вони запам’яталися. Гай-гай! Нині були тільки покої в стилі Людовіка XVI, геть білі, заставлені блакитними гортензіями. До того ж парижани стали повертатися куди пізніше. Пані Сванн — якби я попросив її відтворити для мене все, з чого склався мій спомин, пов’язаний з роком, що вже канув у вічність і на який мені не вільно обернутися; з чого виникло моє бажання, таке ж нездійсненне, як і щастя, до якого вона колись марно поривалася, — пані Сванн відповіла б мені з якогось замку, що повернеться не раніше лютого, коли хризантеми уже одцвітуть. І ще я потребував, щоб це були ті самі жінки, чиї туалети так мене цікавили, бо в той час, коли я ще вірив, моя уява наділила кожну з них одрубною індивідуальністю і оточувала їх легендою. Гай-гай! В Алеї акацій — миртовій алеї — я побачив декого з них, зістарених, обернутих на страшні тіні того, чим вони були колись, побачив цих приблуд, марних шукачок у Вергілієвих гаях. Вони давно вже порозбігалися, а я довго ще даремно волав до безлюдних стежок. Сонце сховалося за хмарою. Природа знову брала владу над лісом, і думка, що це Єлисейський Сад Жінки, звідти відлетіла; над іграшковим млином справжнє небо було сіре; вітер морщив Велике озеро як усяке озеро; великі птахи пролітали через Булонський ліс як через усякий ліс, і з проразливими криками сідали одна по одній на розкидисті дуби, друїдичні корони і додонська велич яких ніби звістували про безлюдицю позбавленого свого призначення лісу і допомагали мені краще зглибити марність моїх намагань відшукати в довкіллі образки, бережені пам’яттю: тому, що ти знайдеш, завжди бракуватиме чарів, уділюваних самою пам’яттю, і воно буде неприступне для чуттєвого сприйняття. Того світу, який я знав, більше не існувало. Якби пані Сванн з’явилася тут бодай трошечки не такою, якою вона була, і в інший час, то змінилася б і Алея. Знайомі місця — це всього лишень простір, на якому ми розташовуємо їх як нам заманеться. Це всього лишень тоненька верства поєднаних між собою вражень, з якої вистелене наше минуле; спогад про якийсь образ — це лише жаль про певну мить, і будинки, дороги, алеї такі самі, на жаль, зникомі, як і роки.

Примітки
1 На чашку чаю (англ.)

2 Милосердя (лат.)

3 Ніжно і повільно (італ.)

4 Радульфове обійстя (лат.)

5 Радульфова фортеця (лат.)

6 Віконтова відрада (лат.)

7 Друге «Я» (лат.)

8 Поганське поле (лат.)

9 Я на комплімент не набивалася (англ.)

10 В домашньому побуті (англ.)

11 Вишуканій (англ.)

12 Недотикальне (лат.)

13 Першорядний (італ.)

14 Любий (англ.)

15 Між нами кажучи (лат.)

16 Не торкайся до мене (лат.) Євангелія від св. Івана, XX, 17

17 Мій любий (англ.)