8
«Посмертні записки» — мемуари Франсуа-Рене де Шатобріана (1768–1848).
9
Ахат — Енеїв супутник у Верґілієвій «Енеїді».
10
До людини — про щось, призначене вплинути на почуття, враження, але позбавлене об’єктивного значення (латин.).
11
Едуард Дрюмон (1844–1917), автор книг «Франція жидівська» (1886) та «Жиди і Дрейфусова справа» (1899).
12
Кало, Дусе, Пакен — паризькі кутюр’є.
13
Ксеркс (510–465 перед Р.X.) — перський цар, син Дарія І, під час війни з треками перед його очима загинув перський флот від бурі в протоці Геллеспонт (Дарданелли).
14
Жак Тібо (1880–1953) — скрипаль, Пруст слухав його концерти в залі Плеєль.
15
Суконь для чаювання (англ.).
16
Рушій (латин.).
17
Радіка (а не Росіта, як пише Пруст) і Доодіка — сіамські сестри, яких показували в цирку Барнум у 1901–1902 роках.
18
Принос, пожертва (латин.).
19
Франсуа Буше (1703–1770) — французький маляр, рисувальник, декоратор і гравер. Малював лібертинські сцени і ню, метр галантного малярства.
20
Відчуття (нім.).
21
Вражливість (нім.).
22
«Пелеас і Мелісанда» — опера Клода Дебюссі, поставлена 30 квітня 1902 року в Опера-Комік. Пруст наводить текст Меттерлінка.
23
«Якщо я упаду…» — цитата не з твору Жан-Філіппа Рамо, а з «Артеміди», лібрето Кіно, музика Люллі.
24
На віки вічні (латин.).
25
Хай спочине в мирі (латин.).
26
Квадривіум — так у середньовічній школі називалися арифметика, музика, геометрія та астрономія, а тривіум — граматика, риторика і діалектика, тобто «вільні мистецтва», на відміну від теології.
27
Дуже швидко (італ.).
28
Прюньє — відомий паризький ресторатор.
29
«Просвічені спасенними приписами і настановлені божественною наукою, ми можемо сказати…» (латин.) — у чинопослідуванні меси ця формула передує молитві Патер ностер.
30
Любо, як моря поверхня запіниться (латин.). — Лукрецій. Про природу речей. Переклав Микола Зеров.
31
Шасла — сорт винограду.
32
Манценілла — південноамериканське дерево.
33
Композитор Палестрина дістав від папи Григорія XIII доручення пристосувати церковний спів до літургії Пія V.
34
Жвавість (італ.).
35
Швидко (італ.).
36
Цю комедію у віршах (1864) написав Теодор де Банвіль (1823–1891).
37
П’ятеро дочок Даная, легендарного царя Аргоса, за вбивство своїх чоловіків, були приречені у Пеклі вічно наливати бездонну бочку.
38
Іксіон — у грецькій мітології, цар лапітів. Зевс велів Гермесу прив’язати його до вогненного колеса, яке вічно крутилося в Пеклі.
39
«Поштар із Ланжюмо» — опера-буф Адольфа Адана (1803–1856).
40
«Біблія людства» Мішле (1864) — це спроба синтезу людської історії, окрема книга світської Біблії.
41
Фердінанд Барбедьєн (1810–1892) — ливарник бронзи, відливав статуетки для умеблювання.
42
Такий стоїцизм проповідував не грецький філософ іонійської школи Анаксагор (V сторіччя перед Р.Х.), а латинський письменник Сенека (4 перед Р.X. — 65 по Р.Х.).
43
Клод-Філібер Бартело, граф де Рамбюто (1781–1869), префект Сени, провадив у 1833–1858 роках благоустрій Парижа.
44
Тут: у великому світі (англ.).
45
Отто — модний фотограф, його майстерня була на Королівській вулиці в Парижі.
46
Лантерік — парфюмер із вулиці Сент-Оноре.
47
Процес над Ландрю відбувався в Версалі 1921 року. Серійний убивця був ґільйотинований наступного року.
48
Тут натяк на «Ідилії» Теокріта (IV–III сторіччя перед Р.Х.).
49
Тарлатан — тонка вовняна матерія.
50
Перидот — самоцвіт зеленястого кольору.
51
Марказит — самоцвіт золотавого кольору.
52
Лабрадор — мінерал різних відтінків.
53
Аньйоло Ді Козімо, Бронзіно (1503–1563) — флорентинський маляр при дворі Медічі, відомий своїми портретами.
54
Енгрова скрипка означає хобі великого майстра.
55
Дозволене і недозволене (латин.).
56
Джованні Антоніо Бацці, Содома (бл. 1477–1549) — італійський маляр, чиє прізвисько тут наводиться для виправдання естетичних тез.
57
Насправді абат Шарль Лебатте (1713–1780), автор «Курсів письменства» (1750), академік.
58
Пані Піпле — консьєржка з роману «Паризькі таємниці» (1842–1843) Ежена Сю.
59
Пані Жібу і пані Жозеф Прюдом — персонажі з «Народних сцен» (1835), «Нових народних сцен» (1862), а також «Мемуарів Жозефа Прюдома» (1857) Анрі Моньє.
60
Сюзанна Райхенберґ (1853–1924) — актриса «Комеді Франсез» на ролях інженю.
61
Жозеф Рейнак (1856–1921) — політичний діяч і публіцист, автор «Історії Дрейфусової справи» у 7 томах (1901–1921).
62
Поль Ерв’є (1857–1915) — антидрейфусар, романіст, драматург, нещадний критик вищого світу: «Флірт» (1890), «Самі себе виставили» (1893).
63
Нагадаємо, що полковник Пікар свідчив на користь Дрейфуса, а Фернан Лаборі був адвокатом Дрейфуса і Золя.
64
Генерал Цурлінден був військовим міністром під час Дрейфусової справи.
65
Еміль Лубе був президентом Республіки в 1899–1906 роках, тобто при перегляді Дрейфусової справи.
66
Полковник Жуо очолював військовий трибунал у Ренні під час другого процесу Дрейфуса 1899 року.
67
Філософ Гельвецій (1715–1771) та його дружина приймали в себе видатних сучасників.
68
Про смерть професора Коттара, як і про смерть Берґотта та Сванна, дописано в пізнішому додатку в третьому машинописі. Згадана, між іншим, у розмові, ця смерть, як і попередні, не узгоджена з перебігом розповіді: Коттар знову живий на цьому самому вечорі у Вердюренів, а помирає він уже у війну, у «Віднайденому часі», тобто в сьомому томі нашого видання.
69
Іди за мною (латин.). Про підручник, якийсь порадник.
70
Норни, божества скандинавської і германської мітології, тчуть пряжу дії на початку вагнерівського «Присмерку богів».
71
Букв. — впівголоса, — муз. тихе, неповне звучання голосу.
72
Букв. — якнайтихіший, — муз. дуже тихо, найвищий ступінь піано.
73
Таку злісну акцію вчинено справді щодо графа Робера Монтеск’ю, Прустового приятеля, в день, коли він приймав гостей. (Прим. перекладача.)
74
Букв. — широкий, — муз. найповніший темп.
75
На вжиток (латин.).
76
Термін великий для тлінного віку людського (латин.). — Тацит. Життєпис Аґріколи, розділ III.
77
Букв. — веселий і повний життя; муз. швидкий музичний темп.
78
Оґюст Вакрі, французький письменник, був шанувальником та учнем Віктора Гюґо, його брат Шарль був одружений з донькою Гюґо Леопольдіною. Поль Моріс (1820–1905), учень і виконавець заповіту Віктора Гюго, працював у співавторстві з Вакрі.
79
Здіймімо серце (латин.) — заклик мужатися: біблійний вираз із плачу Єремії.
80
Так само як у випадку з Берготтом і Коттаром, смерть маркізи де Вільпарізіс не ввійшла в контекст роману, оскільки в романі «Альбертина зникає» вона жива.
81
Мікеланджело — натяк на його образ у романі Ромена Роллана (1907).
82
Папа Лев X, який правив з 1513 до 1521 року, справді доручав Мікеланджело різні роботи, зокрема замовив йому надгробок Медічі у Флоренції.
83
Прокляття! (Англ.)
84
Юрбен Левер’є, французький астроном (1811–1877), передбачив, на основі підрахунків орбіти Урану, існування Нептуна, як це і підтвердилося згодом.
85
Натяк на твори Леона Доде «Поценки людства, роман про німецьке шпигунство» (1916) або «Між двома війнами. Мемуари з життя літераторів, політиків, мистців та медиків у 1880–1905 роки» (1915).
86
Жан-Бінінь Боссюе (1627–1704) — французький прелат, теолог і блискучий проповідник, наділений темпераментом поета і даром переконання біблійного пророка.
87
Джеймс Вістлер (1934–1903) — американський маляр, аквареліст, пастеліст, рисувальник і гравер. Обстоював автономію малярства, його пошуки в передачі світла розвинули потім імпресіоністи.
88
У феодальній Франції титулом Месьє величали королівського брата.
89
Граф де Вермандуа (1667–1683), законний син Людовіка XIV і мадемуазель де Лавальєр; принц Луї-Ґійом Баденський (1655–1707), хрещеник Людовіка XIV, полководець; дук Брунсвік, принц і німецький воєначальник (1624–1711); Шарль де Бурбон, граф де Шаролс, онук Великого Конде (1700–1760); дук де Буфлер, маршал Франції (1644–1711); Великий Конде (1612–1686); Анрі-Альбер де Коссе, дук де Бріссак (1645–1699), зять Сен-Сімона. Цей список великих імен двораків і воєначальників Людовіка XIV, за винятком Мольєра, не підзореного в гомосексуалізмі, попри натяки на його дружбу з юним Бароном, узятим до трупи, запозичений, очевидно, з видання «Повного листування» Мадам (Шарпантьє, 1863) — Шарлюс його цитує на наступній сторінці, — Шарлотти-Елізабет Баварської (1652–1722), дукині Орлеанської, другої дружини Месьє. Там, зокрема, мовиться про репутацію Людовіка Баденського, Конде і графа де Вермандуа. Ця тема мужнього гомосексуалізму закладена в основі образу Шарлюса. Цю ролю підхоплює Сен-Лу у «Віднайденому часі» аж до його загибелі на фронті.
90
Луї-Жозеф де Бурбон, дук Вандомський, правнук Генріха IV і Ґабріель д’Естре, командував військом під час війни за еспанську спадщину. Аморі-Ґойон де Матіньйон, маркіз де Ла Мусей, помер 1650 року. Макаронічні вірші взято зі згаданого видання Мадам. Клод-Луї-Ектор, дук де Вілар (1653–1734), маршал Франції, так згадується у листі Мадам від 28 жовтня 1718 року: «Маршал де Вілар захопився лише принцом Айзенаським; він освідчився йому в коханні»; принц Євгеній, Євгеній Савойський (1663–1736), воєначальник на службі в Австрії, у листі від 30 жовтня 1720 року повідомляє, що молоді люди звуть його «Мадам Путана»; Франсуа-Луї де Бурбон, принц де Конті, небіж Великого Конде (1664–1709), згадується у листі від 11 серпня 1717 року.
91
Шарлюс згадує про Тонкінську кампанію 1883–1887 років і про висадку в Касабланці 1907 року.
92
Посилаючись на Поля Бурже (1852–1935), Пруст має на увазі не лише його «Учня» (1889) та «Нові розвідки про сучасну психологію» (1883–1885), присвячені проблемі відповідальносте «старших» перед «новою генерацією», а і його роботу 1890 року: «Психологія сучасної любови».
93
Камілл Шевіяр (1859–1923), французький композитор, починаючи з 1897 року, диригував концертами Ламуре.
94
Емманюель Шабріє (1841–1894), французький композитор, відзначався своєю винахідливою фантазією і мелодійним колоритом, справив вплив на Моріса Равеля.
95
Це друга згадка про єгиптолога Гастона Масперо (1846–1916), чий твір «У часи Рамзеса та Ашурбаніпала» Оповідач читав раніше (див. «У затінку дівчат-квіток»).
96
Про себе, подумки (італ.).
97
Натяк на «Археологічні прогулянки» (1887) Ґастона Буасьє (1823–1908). Палатін — один із римських пагорбів. Тібур — це місто Лаціум.
98
Афінська егерія (порадниця) Аспазія жила в другій половині V сторіччя перед Р.X. Була супутниця Перікла і приймала у себе письменників і філософів, зокрема Платона і Сократа.
99
Правильно — quod di omen avertant — Хай боги відвернуть це віщування! Цицерон. Філіппіки, III, XXXV.
100
Теофіль Делькасе (1852–1923), депутат Ар’єжа, міністр закордонних справ, прихильник спілки з Росією.
101
Жозеф Ротьє — французький ювелір середини XVIII сторіччя.
102
Пруст згадує чотири твори Барбе д’Оревільї: «Зачарована» (1854), «Шевальє де Туш» (1864), «Чортовиння» (1874) і «Стара коханка» (1851).
103
Міхай Мункачі (1844–1900), угорський маляр, жив у Парижі і виставляв у Салоні свої картини «Останній день засудженого на смерть угорця», «Христос перед Пілатом» тощо.
104
Свята Цецилія, мучениця за віру, заступниця музикантів, зображена Рубенсом із музичним інструментом.
105 Амброзіанська бібліотека
